кректати
КРЕКТА́ТИ, крекчу́, кре́кчеш, недок.
1. Видавати уривчасті горлові звуки під час фізичного напруження, з болю і т. ін.
Грицько .. ходить, мов сплутаний; усе крекче, мов що преважке підіймає (Ганна Барвінок);
Батько крекче та перекидається з боку на бік на призьбі (М. Коцюбинський);
Юхим .. виліз на піл і, крекчучи, ліг головою на кожух (В. Винниченко);
Не плаче воно [дитя]; здається, взялося за якусь надсильну роботу й аж крекче в напрузі (М. Стельмах);
// Видавати звук, схожий на відкритий “е”, виражаючи при цьому певні емоції.
Йосипенко тілько кректав та все знай носив грошики (Панас Мирний);
Пан писар .. голосно крекче на знак, що хоче .. читати (І. Франко);
Поліцай мовчки бере пляшку.., нюхає й задоволено крекче (Ю. Яновський);
Саксонці .. пили й плямкали од самого Києва, плямкали навіть уві сні, кректали від вдоволення (П. Загребельний).
2. Видавати уривчасті звуки (про качок, жаб і т. ін.).
В ставку голосно кректали жаби (М. Коцюбинський);
Кректало [в очереті] кілька черників та безугавно .. хрипіли лиски (Олесь Досвітній);
Вони [болотні кряки] .. з подвоєною бадьорістю кумкали та кректали, аж у вухах лящало (Ю. Логвин).
Словник української мови (СУМ-20)