кресонути
КРЕСОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що, чим і без дод., розм.
Підсил. до кресну́ти.
Квапливо кресонув [токар] сірником і запалив на пляшці вату (О. Донченко);
Кінь з вершником став дибки, вершник захарчав, наче звір, кресонув огнем і почав розвертатися (В. Багірова);
Кресонув [Петро] по скроні жандарма, що стояв у дверях, прожогом вискочив на сходи (Н. Рибак);
Гатило, звеселівши, поплював на руку, замахнувся й кресонув раз і вдруге (І. Білик);
Чорна блискавка кресонула (О. Забужко).
Словник української мови (СУМ-20)