крицевий
КРИЦЕ́ВИЙ, а, е.
1. Зробл. з криці (у 1 знач.); сталевий.
Остап стояв біля розпаленої печі. В руках важка крицева жердина... (М. Хвильовий);
Ще й сідла там були.., – ах, які сідла!.. – і крицеві панцири (О. Ільченко);
Крутиться довгий гранчастий бур, вгризається в руду крицевим зубом... (Д. Ткач);
Кожен з них держав напоготові важкий боздуган [булаву] з блискучими крицевими гостряками (В. Малик);
* Образно. Ким підказані співцеві ті слова крицеві? (М. Упеник).
2. Який має колір криці; світло-сірий.
Сірі, крицеві очі особливо якось пасували до її мужнього і трохи, може, гордовитого обличчя (Г. Косинка);
Очі [ворога] блиснули холодним крицевим блиском (О. Донченко);
Над усім цим зависло сіре, крицеве небо, яке лежало так низько, що між полем та небом залишився вузький проміжок (Валерій Шевчук);
Тканина крицевого кольору.
3. перен. Такий, як криця; твердий, міцний.
Ні, свято розгорне свої груди й виставить на подив невійськовим своє позолочене крицеве серце (Б. Антоненко-Давидович);
Ведмідь підчепив [вовка] своїми крицевими кігтями і розпоров йому живіт (В. Гжицький);
Ще п'ять днів Остап виходив у дідів сад, із подивом відчуваючи, як швидко затягуються його рани і як його тіло наливається крицевою силою (Д. Білий);
// Незламний, стійкий.
Чернець духу кріпкого, побожності непорушної, волі крицевої... (Остап Вишня);
Крицеві згуртувалися ряди (В. Сосюра);
Він знав, які це сили, і вони сповнювали його гордощів, якогось аж побожного внутрішнього трепету й крицевої віри (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)