кришталик
КРИШТА́ЛИК, а, ч.
1. Шматочок кришталю (у 1 знач.).
Світлофільтр міститься перед лінзою, яка заломлює проміння, – кришталиком (з навч. літ.);
Прикрасу виготовлено з намистин коралу й агату, а також кришталиків (із журн.);
* Образно. Коли мені стає дуже гірко, коли кладуться мені на очі чарівні кришталики, я бачу крізь них срібну стежку і високу й гарну жінку на тій стежці (Валерій Шевчук);
* У порівн. Шумлять гаї березно-тополино, кришталиками світяться травинки (Д. Луценко).
2. чого, перен. Частинка, крижинка інею, льоду і т. ін., яка нагадує такий шматочок.
Береги бралися кришталиками криги (В. Козаченко);
Сонце боляче б'є його по очах, хоча в пустелі, за мурами, ще не так сліпить, особливо, коли тануть намерзлі за ніч кришталики льоду (Г. Пагутяк);
На терасі, де пито каву, ґаздують оси в бурих кришталиках цукру на денці чашки (О. Забужко);
Коли до такого ґрунту наблизити магніт, він одразу вкривається блискучими кришталиками (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна).
3. анат. Частина ока позаду зіниці, що має вигляд двоопуклої прозорої еластичної лінзи.
Вибивалися їй на очі сльози, а коли зводила вона обличчя до сонця, воно засвічувало в ясних кришталиках крихітні веселочки (Валерій Шевчук);
У льотчика хіба лиш сіпнувся кришталик в оці, в усьому ж іншому він був просто пам'ятник індиферентності (І. Карпа);
Основна функція кришталика полягає в заломленні променів світла і фокусуванні зображення на сітківці (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)