круглити
КРУГЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, недок., що.
Те саме, що заокру́глювати 1.
І вічність, що в очах, зіниці звуком круглить... (П. Мовчан);
Це були якісь знаки .. Тоді дід став загинати пальці в підкови, круглити в кільця, прикладати до очей, затуляти ними рот (М. Дочинець);
* Образно. Нуртує думка, що круглила лоб І сторожила успіхи й поразки (Яр Славутич).
Словник української мови (СУМ-20)