круторогий
КРУТОРО́ГИЙ, а, е.
1. Який має дуже загнуті, сильно вигнуті, закручені роги.
Дивимось, а се чумаки з гори йдуть. Воли все сиві-половії та круторогі, а ярма мережані (Марко Вовчок);
Попереду бігли, хапаючись, свині, потім – вівці, а потім поважно йшли круторогі воли й корови (І. Нечуй-Левицький);
Ясь грав, і раптом круторогий баранець-ватажок почав вибрикувати ногами (О. Іваненко);
Той стояв трохи далі і тримав за налигач круторогих сірих волів (І. Білик);
* Образно. І з неба місяць круторогий туманно дивиться в вікно (В. Сосюра).
2. у знач. ім. круторо́гі, гих, мн., нар.-поет. Те саме, що воли́.
Отак вона вишивала, У віконце поглядала, Чи не ревуть круторогі, Чи не йде чумак з дороги (Т. Шевченко);
Широким .. шляхом тягнеться валка чумацьких маж. Круторогі ступають поважно (В. Самійленко);
Заскрипіли вози, замотали головами круторогі, здержуючи з гори високі, мов хати, хури, наладновані золотими снопами. Почалась возовиця (М. Коцюбинський);
Щодень меншало в гуртах круторогих, щодень більшало волячих шкур на возах (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)