кувадло
КУВА́ДЛО, а, с., розм.
Те саме, що кова́́дло 1.
Все тіло сіпалося й колотилось, а груди працювали, мов продерті ковальські міхи, й у голові стугоніло, наче великим молотом били в порожнє кувадло (І. Білик);
Після батька успадкував [Процик] невелику кузню, й хоча й валив молотом об кувадло від світу до пізньої ночі, та вічно родина його бідувала (Ю. Винничук).
Словник української мови (СУМ-20)