куватися

КУВА́ТИСЯ, кує́ться, недок.

1. Піддаватися куванню, бути придатним для кування (див. кува́ння¹).

Сталь розлито правильно. Злиток куватиметься, як масло (В. Собко);

Отак було та й, мабуть, буде: залiзо легше кується, чим людський норов (М. Стельмах);

Що ж являє собою металевий титан? .. Добре кується, зварюється і вальцюється (із журн.).

2. Пас. до кува́ти¹ 1.

Не знаю я, де взять на них [кайдани] заліза, і на якім вогні вони куються (Леся Українка);

Заграви у небі – то варять метал!.. То зброя кується!.. То – наш арсенал! (І. Нехода);

Нiхто iз них [мужів] не пам'ятав, як мечi куються (Р. Федорів).

3. перен. Створюватися, формуватися великими зусиллями, наполегливою працею.

Доля кується У боротьбі. Дужий не гнеться, Гнуться слабі (М. Вороний);

Серед страждань, серед проклять Кувались дух його і воля... (Л. Забашта);

За щастя та горя кувалася доля, – сказав я в манерi хутiрної молодицi (Р. Андріяшик);

Перемога кується жертвами (І. Білик);

Кувалася руками своїх же її [Русі] поразка (В. Чемерис).

◇ (1) Не кує́ться й не ме́леться – зовсім нічого не робиться.

– А як у вас справи з школою? – Та як... – зам'явся Василь .. – Не кується й не мелеться!.. (А. Дімаров).

Словник української мови (СУМ-20)