купчина

КУПЧИ́НА, и, ч., розм.

Те саме, що купе́ць 1.

– Вип'єм, брат! – підскочивши до пристава, загукав височенного росту бородатий купчина (Панас Мирний);

Розхвильований московськими купчинами, розпалений сласними мріями чорних безробітних лицарів, бідний генерал занадто похопився (В. Винниченко);

– А чому поруч із паном війтом сидить католик пан Себастьян Браччі?! А далі Готліб Шульц лютеранської віри з Арабаджі-заде, татарським купчиною? (З. Тулуб);

Півня цей молодий купчина запримітив зразу і сам підніс йому чашу меду (Ю. Логвин).

Значення в інших словниках

1. купчина — купчи́на іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. купчина — -и, ч. 1》 Збільш. до купець 1). 2》 заст. Те саме, що купець 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. купчина — КУПЧИ́НА, и, ч. 1. Збільш. до купе́ць 1. Выпьем, брат! — підскочивши до пристава, загукав височенного росту бородатий купчина (Мирний, III, 1954, 264). 2. заст. Те саме, що купе́ць 1. — А чому поруч із паном війтом сидить католик пан Себастьян Браччі?!...  Словник української мови в 11 томах
4. купчина — Купчина, -ни ж. = купка.  Словник української мови Грінченка