купчина

КУПЧИ́НА, и, ч.

1. Збільш. до купе́ць 1.

Выпьем, брат! — підскочивши до пристава, загукав височенного росту бородатий купчина (Мирний, III, 1954, 264).

2. заст. Те саме, що купе́ць 1.

— А чому поруч із паном війтом сидить католик пан Себастьян Браччі?! А далі Готліб Шульц лютеранської віри з Арабаджі-заде, татарським купчиною? (Тулуб, Людолови, II, 1957, 84).

Значення в інших словниках

1. купчина — купчи́на іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. купчина — -и, ч. 1》 Збільш. до купець 1). 2》 заст. Те саме, що купець 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. купчина — КУПЧИ́НА, и, ч., розм. Те саме, що купе́ць 1. – Вип'єм, брат! – підскочивши до пристава, загукав височенного росту бородатий купчина (Панас Мирний); Розхвильований московськими купчинами, розпалений сласними мріями чорних безробітних лицарів...  Словник української мови у 20 томах
4. купчина — Купчина, -ни ж. = купка.  Словник української мови Грінченка