купчина
КУПЧИ́НА, и, ч.
1. Збільш. до купе́ць 1.
Выпьем, брат! — підскочивши до пристава, загукав височенного росту бородатий купчина (Мирний, III, 1954, 264).
2. заст. Те саме, що купе́ць 1.
— А чому поруч із паном війтом сидить католик пан Себастьян Браччі?! А далі Готліб Шульц лютеранської віри з Арабаджі-заде, татарським купчиною? (Тулуб, Людолови, II, 1957, 84).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- купчина — купчи́на іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- купчина — -и, ч. 1》 Збільш. до купець 1). 2》 заст. Те саме, що купець 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- купчина — КУПЧИ́НА, и, ч., розм. Те саме, що купе́ць 1. – Вип'єм, брат! – підскочивши до пристава, загукав височенного росту бородатий купчина (Панас Мирний); Розхвильований московськими купчинами, розпалений сласними мріями чорних безробітних лицарів... Словник української мови у 20 томах
- купчина — Купчина, -ни ж. = купка. Словник української мови Грінченка