1. Словник української мови в 11 томах

купчик

КУ́ПЧИК, а, ч., зневажл. Зменш. до купе́ць 1.

Були там купчики проворні. Що їздили по ярмаркам [ярмарках] І на аршинець на підборний Поганий продавали крам (Котл., І, 1952, 137);

Панок каже: «Я звусь Лукич. Я не купчик, підрядчика (Фр., X, 1954, 129);

В партері старого, дореволюційного провінціального театру сиділи чопорні чиновники, хвацькі купчики та напиндючені «аристократи» (Смолич, Театр.., 1940, 192).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. купчик — ку́пчик іменник чоловічого роду, істота зневажл. Орфографічний словник української мови
  2. купчик — -а, ч., зневажл. Зменш. до купець 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. купчик — КУ́ПЧИК, а, ч., зневажл. Купець (у 1 знач.), перев. хитрий, нечесний. Були там купчики проворні, Що їздили по ярмаркам [ярмарках] І на аршинець на підборний Поганий продавали крам (І. Котляревський); Панок каже: “Я звусь Лукич. Я не купчик, підрядчик” (І. Словник української мови у 20 томах
  4. купчик — Купчик, -ка́ м. Покупатель. Учора купчик приходив, — чи не продам меду. Лебед. у. --------------- Купчик, -ка м. ум. отъ купе́ць. Словник української мови Грінченка