купчик

КУ́ПЧИК, а, ч., зневажл.

Купець (у 1 знач.), перев. хитрий, нечесний.

Були там купчики проворні, Що їздили по ярмаркам [ярмарках] І на аршинець на підборний Поганий продавали крам (І. Котляревський);

Панок каже: “Я звусь Лукич. Я не купчик, підрядчик” (І. Франко);

Там у кутку, коло піяніна [піаніно] що на ньому грала гладка і вже не молода дівчина, за столиком з пляшками сидів п'яний купчик і щось собі підспівував (Гео Шкурупій);

В партері старого, .. провінціального театру сиділи чопорні чиновники, хвацькі купчики та напиндючені “аристократи” (Ю. Смолич);

Якийсь дебелий купчик поцілувався .. з худим обдертим жебраком і дав йому карбованця (Василь Шевчук).