кура
КУРА́, и́, ж., діал.
1. Курява.
Їде чумак заморений, Курою покритий (Я. Щоголів);
Скочила я на віз; Михайло погнав коня так, що тільки кура по дорозі курить (Б. Грінченко).
2. Завірюха (у 1 знач.).
Десь на півдні білий кужіль пряде метелиця-кура (М. Драй-Хмара);
Вітер .. підіймає Олю вгору І несе на білу гору, Де живе його сестра, Снігокрутниця кура (П. Воронько);
Кура надворі не вщухала, а ніби ще дужче розбурхалася на вечір (Григір Тютюнник).
КУ́РА, и, ж., діал.
Курка.
А та кура-шабатура По садочку ходить та й ходить, куряточок водить та й водить (з народної пісні);
Бо там кура лежить і не дише уже, ручками-ніжками не колише уже (з казки);
На Юра сховається в житі кура (Номис).
Словник української мови (СУМ-20)