кура
КУРА́, и́, ж., діал.
1. Курява.
Іде чумак заморений, Курою покритий (Щог., Поезії, 1958, 434);
Скочила я на віз; Михайло погнав коня так, що тільки кура по дорозі курить (Гр., Без хліба, 1958, 142);
*У порівн. В битві розвіється гидь білопанська. Наче кура степова (Мас., Сорок.., 1957, 445).
2. Завірюха (у 1 знач.).
Вітер.. підіймає Олю вгору І несе на білу гору, Де живе його сестра, Снігокрутниця кури (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 76).
Словник української мови (СУМ-11)