курити
КУРИ́ТИ¹, курю́, ку́риш, недок.
1. що і без прям. дод. Втягати через рот і видихати дим якої-небудь речовини, перев. тютюну.
Ми – шваби, куримо табак (П. Грабовський);
І за вечерею, і повечерявши, – обсівшись біля припічка, щоб курити в піч, гомоніли допізна чоловіки про се, про те (А. Головко);
– Ти дай мені, синок, закурити... Зроду таких не курив (Григорій Тютюнник);
Криж жадiбно курив, висунувшись з вiкна i струшуючи мiзинцем попiл з цигарки (Р. Андріяшик);
* Образно. Із Лисянки Кругом засвітило: Ото Ґонта з Залізняком, Люльки закурили. Страшно, страшно закурили. І в пеклі не вміють Отак курить (Т. Шевченко).
2. чим і без дод. Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення димом, ароматом.
– Прочитавши його роботи книжку, зараз у хаті кури, а то завадить (Г. Квітка-Основ'яненко);
Курить [мати] ладаном перед образом Божої Матері (О. Воропай);
По ній снують бійці, під'їжджають сюди машини з боєприпасами, з продуктами, курять димом кілька польових кухонь (Є. Доломан);
// Диміти.
І діти навколо шумлять, і пічка курить – мені вже до того всього байдуже (О. Іваненко).
3. що. Добувати, одержувати способом перегонки (горілку, смолу, дьоготь і т. ін.).
– Пан втік, а панича Льольо на насіння лишили. Нехай курить .. горілку (М. Коцюбинський);
– Вас дьоготь бентежить? – хвилюється і сердиться Лісовський. – Але чому ж ви тоді курите його у ваших лісах? (М. Стельмах).
4. розм., заст. Гуляти п'ючи; пиячити.
Троянці добре там курили, Дали приманку всім жінкам, По вечорницям [вечорницях] всі ходили, Просвітку не було дівкам (І. Котляревський).
(1) Кури́ти (пали́ти, смокта́ти і т. ін.) лю́льку (калья́н, наргіле́ і т. ін.) – користуватися для куріння (у 1 знач.) люлькою, кальяном і т. ін.
Мій Кирило – золото не чумак!.. Все люльку курив (Марко Вовчок);
В затінку густої верби .. сиділи селяни, палили люльки й так собі розмовляли, перебираючи старі, давно всім відомі думки (М. Івченко);
Троє козаків стояли біля своїх коней, а четвертий сидів на снопі й смоктав люльку (П. Панч);
Вiн ступав у садок з граблями через плече, курив люльку, дивлячись просто себе (Р. Андріяшик);
І хан, як виліплений з воску, в кольчугу вбраний і в шишак, курив кальян, чи спав потрошку, чи стежив битву мов коршак (Л. Костенко);
Професор Конрад Алі-заде курив кальян і пив каву (В. Кожелянко);
Уже з самого ранку в традиційних східних кафе можна спостерігати, як чоловіки неквапливо палять наргіле та грають у нарди (із журн.).
КУРИ́ТИ², курю́, кури́ш, недок.
Роблячи що-небудь, здіймати куряву, пил; пилити.
Галя вимітала долівку. Йому [Василеві] на заваді і тихе шуршання притертого деркача по долівці. – Не кури! – кричить він на сестру (Панас Мирний);
// Їхати, бігти, здіймаючи куряву.
Курить щось по дорозі. Що воно біжить так прудко? (М. Коцюбинський);
На шляху курить десь парою коней фаетон (С. Васильченко);
// чим і без дод. Здіймаючи вгору дрібні часточки чого-небудь, крутити ними в повітрі.
У місті була відлига, але за містом тяг холодний вітер і курив дрібним снігом (І. Франко);
Навіть вітер затих. Не курить (М. Хвильовий);
// Виділяти в повітря дрібні часточки чого-небудь.
Шумить, наллята буйним соком, Курить пилком озимина (Я. Шпорта);
Бились, бились – аж курить, аж іскри скачуть (В. Чемерис).
Словник української мови (СУМ-20)