курити
КУРИ́ТИ¹, курю́, ку́риш, недок.
1. перех. і без додатка. Вдихати й видихати дим якої-небудь речовини, переважно тютюну.
Ми — шваби, куримо табак (Граб., І, 1959, 249);
І за вечерею, і повечерявши,— обсівшись біля припічка, щоб курити в піч, гомоніли допізна чоловіки про се, про те (Головко, II, 1957, 181);
— Ти дай мені, синок, закурити… Зроду таких не курив (Тют., Вир, 1964, 213);
*Образно. Із Лисянки Кругом засвітило: Ото Гонта з Залізняком, Люльки закурили. Страшно, страшно закурили. І в пеклі не вміють Отак курить (Шевч., І, 1963, 117).
Кури́ти лю́льку (калья́н і т. ін.) — користуватися для куріння (у 1 знач.) люлькою, кальяном і т. ін.
Мій Кирило — золото не чумак!.. Все люльку курив (Вовчок, І, 1955, 60);
Кури́ти тютю́н (тютюне́ць, цига́рку і т. ін.) — вживати для куріння тютюн, цигарки тощо.
Еней, по човну походжая, Роменський тютюнець курив (Котл., І, 1952,164);
Запалив я цигарку, вчитель— теж. Скільки споминів, слів. Як колись я від нього потайки цигарки в час перерви курив… (Сос., І, 1957, 244).
2. перех. і неперех. Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення ароматичним димом.
— Прочитавши його роботи книжку, зараз у хаті кури, а то завадить (Кв.-Осн., II, 1956, 249).
◊ Кури́ти фіміа́м див. фіміа́м.
3. перех. Добувати, одержувати способом перегонки (горілку, смолу, дьоготь і т. ін.).
— Пан втік, а панича Льольо на насіння лишили. Нехай курить… горілку (Коцюб., II, 1955, 85);
— Вас дьоготь бентежить? — хвилюється і сердиться Лісовський. — Але чому ж ви тоді курите його у ваших лісах? (Стельмах, І, 1962, 42).
4. неперех., розм., заст. Гуляти, п’ючи; пиячити.
Троянці добре там курили, Дали приманку всім жінкам, По вечорницям всі ходили. Просвітку не було дівкам (Котл., І, 1952, 78).
КУРИ́ТИ², курю́, ку́риш, недок. Роблячи що-небудь, здіймати куряву, пил; пилити.
Галя вимітала долівку. Йому [Василеві] на заваді і тихе шуршання притертого деркача по долівці. — Не кури! — кричить він на сестру (Мирний, IV, 1955, 28);
// їхати, бігти, здіймаючи куряву.
Курить щось по дорозі. Що воно біжить так прудко? (Коцюб., II, 1955, 13);
На шляху курить десь парою коней фаетон (Вас., III, 1960, 345);
// чим. Здіймаючи вгору дрібні часточки чого-небудь, крутити ними в повітрі.
У місті була відлига, але за містом тяг холодний вітер і курив дрібним снігом (Фр., VII, 1951, 405);
// Виділяти в повітря дрібні часточки чого-небудь.
Шумить, наллята буйним соком, Курить пилком озимина (Шпорта, Твої літа, 1950, 103).
Словник української мови (СУМ-11)