1. Словник української мови в 11 томах

курити

КУРИ́ТИ¹, курю́, ку́риш, недок.

1. перех. і без додатка. Вдихати й видихати дим якої-небудь речовини, переважно тютюну.

Ми — шваби, куримо табак (Граб., І, 1959, 249);

І за вечерею, і повечерявши,— обсівшись біля припічка, щоб курити в піч, гомоніли допізна чоловіки про се, про те (Головко, II, 1957, 181);

— Ти дай мені, синок, закурити… Зроду таких не курив (Тют., Вир, 1964, 213);

*Образно. Із Лисянки Кругом засвітило: Ото Гонта з Залізняком, Люльки закурили. Страшно, страшно закурили. І в пеклі не вміють Отак курить (Шевч., І, 1963, 117).

Кури́ти лю́льку (калья́н і т. ін.) — користуватися для куріння (у 1 знач.) люлькою, кальяном і т. ін.

Мій Кирило — золото не чумак!.. Все люльку курив (Вовчок, І, 1955, 60);

Кури́ти тютю́н (тютюне́ць, цига́рку і т. ін.) — вживати для куріння тютюн, цигарки тощо.

Еней, по човну походжая, Роменський тютюнець курив (Котл., І, 1952,164);

Запалив я цигарку, вчитель— теж. Скільки споминів, слів. Як колись я від нього потайки цигарки в час перерви курив… (Сос., І, 1957, 244).

2. перех. і неперех. Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення ароматичним димом.

— Прочитавши його роботи книжку, зараз у хаті кури, а то завадить (Кв.-Осн., II, 1956, 249).

◊ Кури́ти фіміа́м див. фіміа́м.

3. перех. Добувати, одержувати способом перегонки (горілку, смолу, дьоготь і т. ін.).

— Пан втік, а панича Льольо на насіння лишили. Нехай курить… горілку (Коцюб., II, 1955, 85);

— Вас дьоготь бентежить? — хвилюється і сердиться Лісовський. — Але чому ж ви тоді курите його у ваших лісах? (Стельмах, І, 1962, 42).

4. неперех., розм., заст. Гуляти, п’ючи; пиячити.

Троянці добре там курили, Дали приманку всім жінкам, По вечорницям всі ходили. Просвітку не було дівкам (Котл., І, 1952, 78).

КУРИ́ТИ², курю́, ку́риш, недок. Роблячи що-небудь, здіймати куряву, пил; пилити.

Галя вимітала долівку. Йому [Василеві] на заваді і тихе шуршання притертого деркача по долівці. — Не кури! — кричить він на сестру (Мирний, IV, 1955, 28);

// їхати, бігти, здіймаючи куряву.

Курить щось по дорозі. Що воно біжить так прудко? (Коцюб., II, 1955, 13);

На шляху курить десь парою коней фаетон (Вас., III, 1960, 345);

// чим. Здіймаючи вгору дрібні часточки чого-небудь, крутити ними в повітрі.

У місті була відлига, але за містом тяг холодний вітер і курив дрібним снігом (Фр., VII, 1951, 405);

// Виділяти в повітря дрібні часточки чого-небудь.

Шумить, наллята буйним соком, Курить пилком озимина (Шпорта, Твої літа, 1950, 103).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. курити — (цигарки, люльку) палити, (дуже) смалити, диміти, (кадилом) кадити. Словник синонімів Полюги
  2. курити — Як правильніше сказати по-українському: курити чи палити цигарку, люльку? В побуті більше чуємо курити, аніж палити. Дієслово палити в розумінні “курити тютюн” зайшло до нашої мови з польської, але воно має й інше значення... «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  3. курити — кури́ти 1 дієслово недоконаного виду палити кури́ти 2 дієслово недоконаного виду пилити, порошити Орфографічний словник української мови
  4. курити — (димом) диміти, кадити; (пилом) порошити, куріти; (тютюн) палити, смалити; (люльку) тягти, потягати, смоктати, пихкати <д. пикати> чим; (спирт) гнати. Словник синонімів Караванського
  5. курити — див. палити Словник синонімів Вусика
  6. курити — Курити чи палити цигарки й люльки? Як правильніше сказати по-українському: курити чи палити цигарки й люльки? Адже чуємо з уст і читаємо: «Я більше не палю — кинув»; «Тут палити заборонено»; «Курити — в туалеті» тощо. «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
  7. курити — I курю, куриш, недок. 1》 перех. і без додатка. Вдихати й видихати дим якої-небудь речовини, перев. тютюну. Курити люльку. 2》 перех. і неперех. Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення ароматичним димом. Курити фіміам. 3》 перех. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. курити — КУРИ́ТИ¹, курю́, ку́риш, недок. 1. що і без прям. дод. Втягати через рот і видихати дим якої-небудь речовини, перев. тютюну. Ми – шваби, куримо табак (П. Словник української мови у 20 томах
  9. курити — кури́ти 1. курити (цигарки)(м, ср, ст) ◊ кури́ бамбу́к → бамбук ◊ ку́рит як із комина про того, хто курить люльку (Франко) 2. вул., евф. лаяти, клясти (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  10. курити — Закуримо тютюну мого, бо ти ще не мав свого. Глум із парубка, що все просить тютюну. Треба закурити, аби не тужити. З нудьги добре закурити. Треба покурити, то жінка в дома не буде тужити. Оправдував себе чоловік засидівшися. У кого з люльки куриться — той не журиться. Курення, це розрада. Приповідки або українсько-народня філософія
  11. курити — син. фіґарити. цигарки з наркотичною речовиною: шабити. затягтися цигаркою з марихуаною: хапнути. Словник жарґонної лексики української мови
  12. курити — кади́ти (пали́ти, кури́ти і т. ін.) фіміа́м кому, перед ким. Дуже вихваляти кого-небудь, лестити комусь. Щоб запобігти в неї ласки, треба було безперестану кадить перед нею фіміами лестощів (І. Фразеологічний словник української мови
  13. курити — ДИМИ́ТИ (ДИМІ́ТИ) (виділяти, випускати дим), ДИМИ́ТИСЯ (ДИМІ́ТИСЯ), КУРІ́ТИ (КУРИ́ТИ), КУРІ́ТИСЯ (КУРИ́ТИСЯ), ЧАДИ́ТИ (ЧАДІ́ТИ), ДИМУВА́ТИ розм., КАДИ́ТИ розм.; КОПТІ́ТИ (густо, з кіпоттю). На обрії димить пароплав (О. Словник синонімів української мови
  14. курити — Кури́ти, курю́, ку́риш, -рять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  15. курити — Кури́ти, -рю́, -риш, одн. в. курну́ти, -ну́, -не́ш гл. 1) Курить. Отто Гонта з Залізняком люльки закурили. Страшно, страшно закурили! І в пеклі не вміють оттак курить. Шевч. 179. Дурень нічим ся не журить: горілку п'є та люльку курить. Ном. № 6207. Словник української мови Грінченка