курити

кури́ти 1

дієслово недоконаного виду

палити

кури́ти 2

дієслово недоконаного виду

пилити, порошити

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. курити — (цигарки, люльку) палити, (дуже) смалити, диміти, (кадилом) кадити. Словник синонімів Полюги
  2. курити — Як правильніше сказати по-українському: курити чи палити цигарку, люльку? В побуті більше чуємо курити, аніж палити. Дієслово палити в розумінні “курити тютюн” зайшло до нашої мови з польської, але воно має й інше значення... «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  3. курити — (димом) диміти, кадити; (пилом) порошити, куріти; (тютюн) палити, смалити; (люльку) тягти, потягати, смоктати, пихкати <д. пикати> чим; (спирт) гнати. Словник синонімів Караванського
  4. курити — див. палити Словник синонімів Вусика
  5. курити — Курити чи палити цигарки й люльки? Як правильніше сказати по-українському: курити чи палити цигарки й люльки? Адже чуємо з уст і читаємо: «Я більше не палю — кинув»; «Тут палити заборонено»; «Курити — в туалеті» тощо. «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
  6. курити — I курю, куриш, недок. 1》 перех. і без додатка. Вдихати й видихати дим якої-небудь речовини, перев. тютюну. Курити люльку. 2》 перех. і неперех. Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення ароматичним димом. Курити фіміам. 3》 перех. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. курити — КУРИ́ТИ¹, курю́, ку́риш, недок. 1. що і без прям. дод. Втягати через рот і видихати дим якої-небудь речовини, перев. тютюну. Ми – шваби, куримо табак (П. Словник української мови у 20 томах
  8. курити — кури́ти 1. курити (цигарки)(м, ср, ст) ◊ кури́ бамбу́к → бамбук ◊ ку́рит як із комина про того, хто курить люльку (Франко) 2. вул., евф. лаяти, клясти (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. курити — Закуримо тютюну мого, бо ти ще не мав свого. Глум із парубка, що все просить тютюну. Треба закурити, аби не тужити. З нудьги добре закурити. Треба покурити, то жінка в дома не буде тужити. Оправдував себе чоловік засидівшися. У кого з люльки куриться — той не журиться. Курення, це розрада. Приповідки або українсько-народня філософія
  10. курити — син. фіґарити. цигарки з наркотичною речовиною: шабити. затягтися цигаркою з марихуаною: хапнути. Словник жарґонної лексики української мови
  11. курити — кади́ти (пали́ти, кури́ти і т. ін.) фіміа́м кому, перед ким. Дуже вихваляти кого-небудь, лестити комусь. Щоб запобігти в неї ласки, треба було безперестану кадить перед нею фіміами лестощів (І. Фразеологічний словник української мови
  12. курити — ДИМИ́ТИ (ДИМІ́ТИ) (виділяти, випускати дим), ДИМИ́ТИСЯ (ДИМІ́ТИСЯ), КУРІ́ТИ (КУРИ́ТИ), КУРІ́ТИСЯ (КУРИ́ТИСЯ), ЧАДИ́ТИ (ЧАДІ́ТИ), ДИМУВА́ТИ розм., КАДИ́ТИ розм.; КОПТІ́ТИ (густо, з кіпоттю). На обрії димить пароплав (О. Словник синонімів української мови
  13. курити — Кури́ти, курю́, ку́риш, -рять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. курити — КУРИ́ТИ¹, курю́, ку́риш, недок. 1. перех. і без додатка. Вдихати й видихати дим якої-небудь речовини, переважно тютюну. Ми — шваби, куримо табак (Граб. Словник української мови в 11 томах
  15. курити — Кури́ти, -рю́, -риш, одн. в. курну́ти, -ну́, -не́ш гл. 1) Курить. Отто Гонта з Залізняком люльки закурили. Страшно, страшно закурили! І в пеклі не вміють оттак курить. Шевч. 179. Дурень нічим ся не журить: горілку п'є та люльку курить. Ном. № 6207. Словник української мови Грінченка