курити

ДИМИ́ТИ (ДИМІ́ТИ) (виділяти, випускати дим), ДИМИ́ТИСЯ (ДИМІ́ТИСЯ), КУРІ́ТИ (КУРИ́ТИ), КУРІ́ТИСЯ (КУРИ́ТИСЯ), ЧАДИ́ТИ (ЧАДІ́ТИ), ДИМУВА́ТИ розм., КАДИ́ТИ розм.; КОПТІ́ТИ (густо, з кіпоттю). На обрії димить пароплав (О. Донченко); Вогнище перетліло і вкрилося попелом, але ще диміло (Григорій Тютюнник); Вона вдивлялася в нафтівку, що вже ось-ось догоряла і не світила, а димилася і наповнювала всю хатину чадом (І. Франко); — Чи за тобою, сину, сто вовків гналось, чи щось димілось під ногами? — занепокоєно стрічає мене, захеканого, на порозі мати (М. Стельмах); На місці застави курів лиш попіл та стриміли чорні комини печей (Я. Стецюк); Вкине (Чіпка) у піч гнилої соломи, тліє вона там собі та курить (Панас Мирний); Підняв (вихователь) недопалок. Він ще курівся (Ю. Збанацький); Де не горить, там не куриться (прислів'я); Праворуч чаділи димом широкі труби і крізь дим проривалися язики полум'я (А. Хижняк); Не відчували (сталевари) опіків на руках, не помічали, як на них починає димувати одяг (П. Загребельний); Кадить світло, скло заяложене, зверху надбите (А. Тесленко); Ще довго коптіла гасова лампа, поки Макар скінчив свій конспект (С. Добровольський).

I. КУРИ́ТИ що і без додатка (цигарку, люльку тощо), ПАЛИ́ТИ, СМАЛИ́ТИ розм.; КАДИ́ТИ чим і без додатка, ДИМИ́ТИ (ДИМІ́ТИ) чим і без додатка, розм. (часто, довго, з азартом); ПОКУ́РЮВАТИ розм., РОЗКУ́РЮВАТИ розм., ПОПА́ХКУВАТИ розм. (проводити час за курінням). — Док.: курну́ти. Хто курить, той чорта дурить, а хто нюхає, той чорта слухає (приказка); Жадан ніколи не курив у його кабінеті (Я. Баш); Хтось біля вікна палив цигарку (Ю. Яновський); Данило підійшов до близнюків, які вже розсілися на бомбі, немов на колоді, і смалили саморобні цигарки (М. Стельмах); Бійці щедро кадили козячими ніжками — видано тижневу норму махорки (Григорій Тютюнник); Хлопці.. димлять цигарками (С. Васильченко); Кайдашенко покурював і все розповідав про свою пригоду з щукою (М. Чабанівський); Коли генерал під'їхав ближче, він побачив шофера в засмальцьованому кожушку, що розкурював козячу ніжку, ліниво пересварюючись із двома бійцями (Григорій Тютюнник); Люлька погасла, та дід Овсій все ще попахкував нею, як старенький двигун на току (В. Земляк).

ПИЯ́ЧИТИ (брати участь у частуванні з надмірною кількістю спиртних напоїв), ПИ́ТИ, КУРИ́ТИ заст., КУБРЯ́ЧИТИ діал. Якось у корчмі пиячили жандарми (А. Турчинська); Настягалось гостей сила. До самого білого світу пили, гуляли (Панас Мирний); Троянці добре там курили (І. Котляревський); По теплих хатах.. гнали з буряків самогон, кубрячили (Григорій Тютюнник). — Пор. бенкетува́ти.

ГНА́ТИ (добувати перегонкою), ГОНИ́ТИ, ВИГАНЯ́ТИ, ВІДГАНЯ́ТИ, ВІДГО́НИТИ, КУРИ́ТИ, ВИКУ́РЮВАТИ, ПАЛИ́ТИ діал. (горілку). — Док.: ви́гнати, відігна́ти, ви́курити. — Годі вам гнати з хліба самогон та вгощати банди! (О. Гончар); — У нього сьогодні сорокоуст, буде поминки справляти по своїй бабі. Вночі самогон гонив (В. Кучер); З листя, коріння і стебел агави виганяють спирт (з журналу); Змішують (двоокис титану) з коксом, хлорують в електропечах при високій температурі, і утворений тетрахлорид титану відганяють (з журналу); — Вас дьоготь бентежить? — хвилюється і сердиться Лісовський. — Але чому ж ви тоді курите його у ваших лісах? (М. Стельмах); Викурювати горілку; Пощо ж мені її (горілку) палити? (І. Франко).

II. КУРИ́ТИ (роблячи що-небудь, здіймати куряву, пил; виділяти в повітря дрібні часточки чогось); ПИЛИ́ТИ, ПОРОШИ́ТИ, ПИЛЮ́ЖИТИ розм. (піднімати пил, виділяти його з себе, із своєї поверхні). Галя вимітала долівку. Йому на заваді і тихе шуршання притертого деркача по долівці. — Не кури! — кричить він на сестру (Панас Мирний); Земля все була як камінь, Хліба не родила І від вітру, як дорога, Порохом пилила (С. Руданський); Гарно — як ніхто не тарахкотить по дорозі й не порошить тебе пилом (М. Коцюбинський).