куритися

ДИМИ́ТИ (ДИМІ́ТИ) (виділяти, випускати дим), ДИМИ́ТИСЯ (ДИМІ́ТИСЯ), КУРІ́ТИ (КУРИ́ТИ), КУРІ́ТИСЯ (КУРИ́ТИСЯ), ЧАДИ́ТИ (ЧАДІ́ТИ), ДИМУВА́ТИ розм., КАДИ́ТИ розм.; КОПТІ́ТИ (густо, з кіпоттю). На обрії димить пароплав (О. Донченко); Вогнище перетліло і вкрилося попелом, але ще диміло (Григорій Тютюнник); Вона вдивлялася в нафтівку, що вже ось-ось догоряла і не світила, а димилася і наповнювала всю хатину чадом (І. Франко); — Чи за тобою, сину, сто вовків гналось, чи щось димілось під ногами? — занепокоєно стрічає мене, захеканого, на порозі мати (М. Стельмах); На місці застави курів лиш попіл та стриміли чорні комини печей (Я. Стецюк); Вкине (Чіпка) у піч гнилої соломи, тліє вона там собі та курить (Панас Мирний); Підняв (вихователь) недопалок. Він ще курівся (Ю. Збанацький); Де не горить, там не куриться (прислів'я); Праворуч чаділи димом широкі труби і крізь дим проривалися язики полум'я (А. Хижняк); Не відчували (сталевари) опіків на руках, не помічали, як на них починає димувати одяг (П. Загребельний); Кадить світло, скло заяложене, зверху надбите (А. Тесленко); Ще довго коптіла гасова лампа, поки Макар скінчив свій конспект (С. Добровольський).

I. ПАРУВА́ТИ (виділяти пару, тепло, вологу внаслідок температурних змін), КУРИ́ТИСЯ (КУРІ́ТИСЯ), КУРІ́ТИ, ДИМИ́ТИСЯ (ДИМІ́ТИСЯ), ДИМИ́ТИ (ДИМІ́ТИ). Вигріті сонцем поля, скільки зглянеш, буйно парують, теплою земною силою струменять у небо (О. Гончар); Сходило сонце, курилася вогка і тепла земля (Я. Баш); Легеньким відпаром курілося озерце (М. Стельмах); Висохла, спрагла земля ще куріла від сонячної спеки (В. Собко); Димилась ріка. Водяна пара сивими клубками піднімалась угору (В. Гжицький); Дерева димілися ранішнім паром (М. Стельмах); Він зігрівся, димив парою, неначе комин, вуси й брови стали в нього молочні (М. Коцюбинський); Дніпро димів, як пожарище (Я. Баш).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. куритися — кури́тися 1 дієслово недоконаного виду куріти кури́тися 2 дієслово недоконаного виду про наявність бажання або можливість курити безос. Орфографічний словник української мови
  2. куритися — (димом) куріти, диміти|ся|, димувати; (парою) парувати; (тліти) жевріти; (про димки, запахи) стелитися. Словник синонімів Караванського
  3. куритися — I -иться, недок. 1》 Те саме, що куріти I. || Про ароматичні речовини. 2》 над чим, з чого, безос. Підніматися клубками вгору (про дим). 3》 Виділяти випари, пар; оповиватися туманом; парувати. 4》 Вкриватися вихорами пилу, снігу тощо. II куриться, безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. куритися — КУРИ́ТИСЯ¹, и́ться, недок. 1. Те саме, що куріти¹. Кинулись люди додому, а дома Діло вже здіяв огонь та солома. Тільки одно там небоги й застали: Попіл курився та печі стирчали... (Я. Словник української мови у 20 томах
  5. куритися — кури́тися: ◊ ку́рися тобі́ з-під носа ти брешеш (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. куритися — не горі́ти і не кури́тися до чого. Бути байдужим до чого-небудь. Одне слово, до науки не горів і не курився (Ю. Шовкопляс). Фразеологічний словник української мови
  7. куритися — Кури́тися, -рю́ся, ку́ришся, -риться Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. куритися — КУРИ́ТИСЯ¹, и́ться, недок. 1. Те саме, що курі́ти¹. Кинулись люди додому, а дома Діло вже здіяв огонь та солома. Тільки одно там небоги й застали: Попіл курився та печі стирчали… (Щог. Словник української мови в 11 томах
  9. куритися — Куритися, -рю́ся, -ришся гл. 1) Куриться (о табакѣ). Чогось у мене не куриться, — чи табак не сухий, чи що. 2) Пылиться. Не жаль мені доріженьки, що куриться курно. Мет. 22. 3) Дымиться. Зеленая ліщинонько, чом не гориш, та все куришся? н. Словник української мови Грінченка