куритися

КУРИ́ТИСЯ¹, и́ться, недок.

1. Те саме, що куріти¹.

Кинулись люди додому, а дома Діло вже здіяв огонь та солома. Тільки одно там небоги й застали: Попіл курився та печі стирчали... (Я. Щоголів);

Його очі блищали, і у високо піднесеній руці ледве курилася забута цигарка в мундштуці (Л. Смілянський);

Вони помовчали рівно стільки, скільки курилась його волога сигарета (Ю. Андрухович);

* Образно. Запалив Чіпка рай тихого щастя в Грицьковій хаті та й покинув куритися... (Панас Мирний);

// Тліючи, виділяти пахощі (про ароматичні речовини).

Нате й мій гріш на ладан, Щоб і моє перед Богом курилось (Номис);

Куривсь для духу яловець (І. Котляревський).

2. над чим, з чого, безос. Підніматися клубками вгору (про дим).

Призирається [Симеон] на двір старого Кирика, .. чи не куриться в нього з труби, що, може, вже й обід варють [варять] (Г. Квітка-Основ'яненко);

З коминів над хатами не курилося: в цю пору обід вже зварили, а до вечері ще не бралися (Ю. Смолич).

3. Горіти (про тютюн у люльці).

Люлька не куриться, мабуть, дівчина журиться (Номис);

Буває так зажуриться, Що й люлечка не куриться (Л. Глібов).

4. Виділяти випари, пар; оповиватися туманом; парувати.

Шпилі і спуски рудих глиняних гір чорніли, а долина і глибокі западини курилися туманом (Панас Мирний);

Набубнявілі мокрі гіллячки верб злегка курились (М. Коцюбинський);

Гори курилися, сиві тумани здіймалися з темних ущелин і розпливались в морі небесної блакиті (М. Томчаній);

Туман не рухався в певному напрямку, ні – він стояв, і в той же час ворушився. Він ніби курився, виходячи десь із землі (І. Багряний).

5. Вкриватися вихорами куряви, снігу і т. ін.

[Гафійка] поглядала в бік Ходоркова: чи не куриться вже на шляху від Петрового воза? (Д. Бузько);

Куриться довгий шлях, і вершник мчить (В. Сосюра);

Гребені барханів майже не курилися (З. Тулуб).

КУРИ́ТИСЯ², ку́риться, недок., безос.

Про наявність бажання або можливість курити (див. кури́ти¹ 1).

Мені не куриться.