курище
КУРИ́ЩЕ, а, с.
1. Велика курява.
– Не бачиш – ніхто не їде? – Я бачу, – відповіла сестра Анна,– курище, що сунеться аж ген з того боку (з казки);
Спершу в курищі, видно було, маячило щось чорне, а чимдалі, то все більше і більше скривався віз з очей Свиридових (Панас Мирний);
Сонце спивало не зронену вітром росу на шибках, і курище, по-осінньому мляве, легко звітрювалось за машинами (Є. Пашковський).
2. Те саме, що імла́.
Сонце почало пробиватись крізь густе курище туману (Панас Мирний).
КУ́РИЩЕ, а, с.
Вогнище, розкладене для обкурювання чого-небудь.
Декілька ночей усією бригадою рятували буряки від дальших ушкоджень. Розводили .. курища з кізяка, що впередсвіт [удосвіта] густим димом обволікали плантації (Є. Кротевич);
– Давай-но сядьмо, Силантію, он там біля залишеного козаками курища від комарів, бо кляте зілля заїдає зовсім (Іван Ле);
// Місце, де був вогонь.
Огонь погас, грань меркотіла – курище ся лишило [залишилося] (М. Шашкевич);
Сонце спивало не зронену вітром росу на шибках, і курище, по-осінньому мляве, легко звітрювалось за машинами (Є. Пашковський).
Словник української мови (СУМ-20)