кутикула
КУТИ́КУЛА, и, ж., біол.
1. У рослин – тонка зовнішня плівка, що вкриває покривну тканину листків і стебел, захищає рослину від несприятливих зовнішніх чинників.
Молоді пагони вкриті епідермою, яка має кутикулу з сольовими трихомами (з наук. літ.);
Потрапивши на поверхню рослини, радіонукліди можуть поглинатися її тканинами і проникати у внутрішню частину через клітини кутикули (з наук. літ.).
2. У тварин і людей – шар щільної речовини на вільній поверхні клітин епітелію, який переважно виконує захисну функцію.
Більшість ракоподібних мають добре розвинуту кутикулу (з наук. літ.);
Лусочки кутикули на волосинах людини щільно прилягають одна до одної (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)