куцо

КУ́ЦО.

Присл. до ку́ций 1, 2, 6.

Що було довге, по кістку, – зробить куцо, ледве до колін, і тішиться: ото в мене модна сукня (Г. Хоткевич);

Всі складні проблеми людських стосунків, проблеми культури й мистецтва Кушнір намагався увібгати в кілька відомих партійних істин, які він затвердив на зубок, але розумів їх куцо й примітивно (М. Руденко);

Куцо мислите, легіонери! І не так, як належало б мислити (Д. Міщенко);

Ісаак .. рвучко підняв валізу, востаннє охоплюючи зором їх – сухенького, метушливого батька в круглій шапочці на довгастій голові, і розповнілу, куцо підстрижену мачуху (М. Малиновська);

Нація любить себе, доточує там, де куцо (Л. Костенко).

Значення в інших словниках

1. куцо — ку́цо прислівник незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. куцо — розм. Присл. до куций 6).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. куцо — КУ́ЦО, розм. Присл. до ку́ций 6. Всі складні проблеми людських стосунків, проблеми культури й мистецтва Кушнір намагався увібгати в кілька відомих партійних істин, які він затвердив на зубок, але розумів їх куцо й примітивно (Руд., Остання шабля, 1959, 547).  Словник української мови в 11 томах
4. куцо — Куцо нар. Коротко. Тепер от повелось: куцо ходять. Ном. № 11140.  Словник української мови Грінченка