ламкий
ЛАМКИ́Й, а́, е́.
1. Який легко ламається (у 1 знач.).
Кістяні крючки легкі і еластичні, але ламкі і порівняно швидко сточуються об пряжу (з навч. літ.);
Особливо ефективне застосування алмаза при обробці найбільш твердих і ламких важко оброблюваних металів (з газ.);
Озимий ячмінь належить до шестирядних форм, які мають ламкий колос (з наук. літ.);
Тихий дзвін котився по узліссю, І льодок ламкий та дзенькотливий Під твоєю ніжкою тріщав (М. Рильський);
Дерева завмерли у сріблі, ніби чекаючи легкого подиху вітру, щоб сипонути додолу ламкими голками (Г. Усач);
Хилиталися дві мовчазні постаті на дорозі, одна велика, усутоплеча, важка, друга тонка, ламка (Ю. Мушкетик).
2. перен. Який міняється; переривчастий (про голос).
Ганя каже ламким голосом (і та ж усмішка не злітає з її обличчя) (О. Кундзич);
Солодкий, ламкий .. розтікався по мені (Ю. Мушкетик);
// Який змінює тембр і діапазон (про чоловічий голос у перехідному віці).
Його голос здавався ламким, зовсім ще юнацьким, хоч капітанові було вже, безперечно, під тридцять років (В. Собко);
Та замість Уляниного вже долинув інший голос – з ламким баском (Микита Чернявський).
Словник української мови (СУМ-20)