латинський
ЛАТИ́НСЬКИЙ, а, е.
1. Стос. до стародавнього Риму і до латинян.
Латинськії посли ззиркнулись, По серцю їм ся річ була (І. Котляревський);
Після злиття латинської і сабінської спільнот утворилась єдина Римська держава (з наук.-попул. літ.).
2. Стос. до латині.
На першому листі був латинський напис (І. Нечуй-Левицький);
Наблизилися бурсаки і почали прославляти гетьмана-визволителя віршами хто на латинській, а хто й на українській мові (А. Кащенко);
Йосиф знаходив насолоду, прислухаючись, як син учить латинські слова (Ірина Вільде);
Першим, хто впровадив силяботонічний принцип у латинську поезію, був св. Августин (І. Качуровський);
З чотирьох літ Рогніда приставила до Ярослава вчителів грецьких, болгарських, варязьких і навіть латинських (П. Загребельний).
3. Католицький.
По проході [після прогулянки] зайшла в латинський костьол (О. Кобилянська);
Саме тут, по лінії Карпат, пройшло розмежування латинського та візантійського світів, унаочнене в розмежуванні західного та східного обрядів (Ю. Андрухович);
Прийняття корони від папських посланців вибило з рук хрестоносців та литовського князя Міндовга головний привід боротьби з Данилом – поширення християнства від латинської церкви (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)