латинський

ЛАТИ́НСЬКИЙ, а, е.

1. Стос. до стародавнього Риму і до латинян.

Латинськії посли ззиркнулись, По серцю їм ся річ була (І. Котляревський);

Після злиття латинської і сабінської спільнот утворилась єдина Римська держава (з наук.-попул. літ.).

2. Стос. до латині.

На першому листі був латинський напис (І. Нечуй-Левицький);

Наблизилися бурсаки і почали прославляти гетьмана-визволителя віршами хто на латинській, а хто й на українській мові (А. Кащенко);

Йосиф знаходив насолоду, прислухаючись, як син учить латинські слова (Ірина Вільде);

Першим, хто впровадив силяботонічний принцип у латинську поезію, був св. Августин (І. Качуровський);

З чотирьох літ Рогніда приставила до Ярослава вчителів грецьких, болгарських, варязьких і навіть латинських (П. Загребельний).

3. Католицький.

По проході [після прогулянки] зайшла в латинський костьол (О. Кобилянська);

Саме тут, по лінії Карпат, пройшло розмежування латинського та візантійського світів, унаочнене в розмежуванні західного та східного обрядів (Ю. Андрухович);

Прийняття корони від папських посланців вибило з рук хрестоносців та литовського князя Міндовга головний привід боротьби з Данилом – поширення християнства від латинської церкви (з наук. літ.).