латинці

ЛАТИ́НЦІ, ів, мн. (одн. лати́нець, нця, ч.; лати́нка, и, ж.), іст., розм.

Те саме, що лати́няни.

– Троянець я, Еней одважний, Латинців ворог я присяжний, – Еней так з човна закричав (І. Котляревський);

З латинок котрі в Римі були зі мужами, Лиш дві вдови затужили до вітця, до мами (І. Франко);

– От дурні, синку, були латинці: вони й не знали, чи існує на світі горілка... (О. Довженко);

Латинці, німці та англосакси – всі купи держаться, а ми, слов'яни, кожен йдемо шляхом осібним, а то, бува, і в супрязі з якимось ворогом, тягнучи чужого воза (Василь Шевчук).