латинь

ЛАТИ́НЬ, і, ж., розм.

1. Те саме, що лати́на.

Кожного ранку приходить він учити їх хлопчика латині і після лекції довго сидить із балакучим старшиною (З. Тулуб);

Мертві мови, мови тих народів, що давно зійшли з історичної арени в небуття, наприклад, санскрит, латинь, старогрецька мова, лишаються незмінними (Б. Антоненко-Давидович);

Тоді Аристарх Никодимович ще не викладав латинь, а секретарював у ректора, сватаючись до його дочки (М. Сиротюк);

В особі полковника ми маємо хитрого і розумного ворога, який знає не тільки польську, російську мови та латинь, а й турецьку (В. Малик);

// Літературна спадщина, написана латинською мовою.

Латинь – це не лише граматика, це, передусім, великі римляни: Апулей, Вергілій, Ціцерон, Плавт і інші, читати їх – справжня насолода, бо кожний – зразок високої поезії, глибокої мислі (Б. Левін).

2. Те саме, що лати́ни.

– Який же ти, Вадиме! Гадаєш, у християн інакше?А греки і болгари, а чехи і латинь? (Б. Лепкий);

Нехай твоя научить ласка, Нехай твій шепчеть голосок, Латинь к війні як знаряджалась, Як армія їх набиралась, Який порядок в війську був (І. Котляревський).

(1) Кухо́нна лати́нь, жарт., заст. – неправильна латинська мова.

– Геть із сороміцькими вашими подарунками, і з кухонною латинню. Розбишаки ви з великих шляхів. Ганьба лицарського стану, (Н. Королева).

△ (2) Вульга́рна (наро́дна) лати́нь – просторічна латинська мова, на відміну від класичної; народна латинь.

Скорина перекладав, мабуть, з вульгарної латині і як допоміжне джерело брав німецький переклад Лютера (І. Франко).