латифундія
ЛАТИФУ́НДІЯ, ї, ж.
У стародавньому Римі – великий приватний маєток, де використовувалась праця рабів.
Вперше латифундії виникли в Древньому Римі в II ст до нашої ери, коли римська знать почала займати громадські землі підкорених племен (з наук.-попул. літ.);
В Італії і Сицилії були великі маєтки римських рабовласників, які називались латифундіями (з навч. літ.);
// Велике приватне земельне володіння.
Стала Брацлавщина країною великих латифундій, де кожен магнат володів мало не цілим повітом (З. Тулуб);
– Тримайсь, мала, – заспокоював я Оксану, – ось стану вченим агрономом, рвонемо на якусь латифундію, станемо боротися за високі врожаї, заживемо в шелесті нив, у співі жайворонка (П. Загребельний);
Невирішеність аграрного питання, яке полягало в наявності великих латифундій та масового безземелля і малоземелля селян, загострювала соціальну кризу на селі (з наук. літ.);
В Україні латифундіями називали великі магнатські маєтки з тисячами десятин землі (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)