лаятися
ЛА́ЯТИСЯ, ла́юся, ла́єшся, недок.
1. чим і без дод., у що. Виражати своє незадоволення грубими, часто непристойними або образливими словами.
– Га? Лаюся чого? на душі легше... як нахмариться там – вилаюсь і легше (М. Коцюбинський);
Так віртуозно лаялися колись тільки матроси, але й то сп'яну й тільки на вулиці (І. Багряний);
Ференц, на велику втіху бійцям, лаявся міцною російською лайкою (О. Гончар);
Ада лаялася відразу кількома мовами, бо забула в готелі мапу (Ю. Андрухович).
2. з ким, між ким і без дод. Дорікати одне одному, лаяти одне одного; сваритися.
Ой не биймося, І не лаймося: Живім хороше – Повінчаймося (П. Чубинський);
Лайка та сварка, бучі та колотнечі! Не було того дня, щоб вони між собою не лаялись (Панас Мирний);
[Мирон:] Живемо так: я вдосвіта приходжу, вона спить; коли я прокидаюсь, вона вже на роботі. Лаємося і цілуємося по телефону третій рік (О. Корнійчук);
Мама зiтхала, мов важко їй було покидати свiй закуток скорботи, батько коротко лаявся: “Паршивий свiт! Видко, не проживеш, як не будеш кривдити!” (Р. Андріяшик).
Словник української мови (СУМ-20)