лаяти
ЛА́ЯТИ¹, ла́ю, ла́єш, недок., кого, що.
1. Різкими, образливими словами висловлювати осуд, докори.
Сей коваль такий, що хоч би й паном йому бути, лихий та сварливий, Господи милосердний! І жінку лає, і дочку (Марко Вовчок);
– І чого ви їх [дітей] так лаєте? Це ж гріх, Василино, – починає [Марія] гудити молодицю (М. Стельмах);
// Обзивати кого-небудь принизливими, образливими словами.
Дочок своїх вона лаяла мужичками, заставляла служити Кириликові (Панас Мирний);
Я писала, наприклад, від імені товариства, а мене за те лаяли “анонімним писакою” – от і звичаї європейські (Леся Українка);
І от з'являється якийсь індивідуум і починає мене з якоїсь нагоди лаяти. Він називає мене інтриганом, компілятором, неуком (Б. Антоненко-Давидович);
– Свистуни, – лаяв їх Тимко. Ті винувато підійшли до воза (Григорій Тютюнник).
2. Висловлювати своє незадоволення; дорікати.
Посилаю Вам своє останнє оповідання і передчуваю, що будете лаяти мене за нього, бо я й сам себе лаю (М. Коцюбинський);
Ми любимо тих, хто нам добро робить. Правда? А того, хто робить зло і приносить страждання, того ми не любимо, ненавидимо, лаємо (В. Винниченко);
Генерал розбирав минулу операцію, кого лає, кого хвалить (Ю. Яновський);
Платон лаятиме його так самісінько, як лаяли вони вдвох з ним професора Шевчука (М. Дашкієв);
Він хотів зберегти свій світ і він лаяв свого сина за участь в Організації (Д. Білий).
ЛА́ЯТИ², ла́ю, ла́єш, недок., рідко, на кого і без дод.
Те саме, що га́вкати 1.
Нехай собака лає, вітер рознесе (Т. Шевченко);
Тиша кругом. В селі там пси десь лають (І. Франко);
Реве десь худоба, лають собаки, з протилежного краю села долинають незрозумiлi гвалти (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)