лебединий
ЛЕБЕДИ́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до ле́бідь 1.
Долини й гори були засипані свіжим білим снігом, неначе лебединим пухом (І. Нечуй-Левицький);
Князь лежав на тапчані, покритім шкурою лева. Не любив пухів лебединих, ні одрів зі слонової кості (Б. Лепкий);
Лебедині крила- хмари в вишині (В. Сосюра);
Присунув до себе скрипти й приготовлені до писання лебедині пера (Н. Королева);
Їй [Янці] за пошиту чи полагоджену сорочку невільники платили м'ясом байбака чи гусячими або лебединими яйцями (В. Малик);
Під осінь на озері вже зібралося кілька лебединих пар (П. Загребельний);
Синіми очима ніби здивовано вдивлявся [князь Оскольд] в небесну вись, де пливли й пливли білі лебедині стаї (Р. Іванченко).
2. Який чим-небудь нагадує лебедя (у 1 знач.); такий, як у лебедя.
Оце так бабуся! Ніби вісімнадцятилітня краля. Вуста – як маків цвіт, зоряні очі, лебедина шия (О. Бердник);
– І дай тобі, боже, лебединий вік та журавлиний крик (Г. Колісник);
Українки на весь світ славились красою лебединої вірності (Є. Кононенко);
* Образно. З кам'яної печерки-нори виглянула дрібненька рибинка. її, видно, зачарував, загіпнотизував отой вогник, що так елегантно, під лебедині помахи ніжних шовкових водоростей плив у замріяному танці (В. Близнець);
// Білий, як у лебедя.
Кінь спинається дрижачою ногою в брудного кювета і важко піднімає свою лебедину шию (О. Гончар);
Під горою криниченька: Там вмивалась дівчинонька. Вмивалася, говорила: Лице моє лебедине (М. Костомаров).
Словник української мови (СУМ-20)