лебідь
ЛЕ́БІДЬ, бедя, ч.
1. Великий перелітний дикий водоплавний птах з довгою, красиво вигнутою шиєю і білим (рідше чорним) пір'ям.
То не хмару снігів Буйний вітер навів, – Піднімаються лебеді білії (Л. Боровиковський);
Озеро рівне, і чорний лебідь нечутно лине вздовж берега (Ю. Смолич);
Внизу сяє Дніпро, так сяє, що аж очі ріже, острови зеленіють, яхти пливуть, немов лебеді повногруді (О. Гончар);
Кінь долає течію тугу, як напнуте полотно, й тут, на попутному полотні течії, грають білі лебеді, схожі на розквітлі на воді лілеї (Є. Гуцало);
Над київськими кручами знову летіли білі лебеді (Р. Іванченко);
Франьо мав окрему кімнатку, а заробляв на хліб тим, що малював лебедів та русалок (Ю. Винничук);
* У порівн. Майнули перед нею коні, баскі, високі, прудкі, з крутими шиями, як у лебедів (І. Нечуй-Левицький);
По Славуті пароплави Лебедями попливли (М. Стельмах);
Миттю кинувся до дверей, розкриливши поли білого халата, ніби зляканий лебідь (Є. Доломан);
// Скульптурне зображення цього птаха.
Еллади карта, Коцюбинський, на етажерці лебідь: оце і вся моя кімната, – заходьте коли-небудь! (П. Тичина);
// Страва з цієї птиці.
На столах – гори наїдків. Печені поросята, гуси, журавлі, лебеді, ведмежатина, вепрятина, оленина, грибне – пахощі аж у шлунку! (П. Загребельний).
2. ч., рідше ж., розм., перен., нар.-поет. Пестливе звертання до чоловіка або жінки.
[Настя:] Боже мій! летять мої соколи, пливуть мої лебеді! (І. Нечуй-Левицький);
[Тихон:] Не журись, .. моя лебідь: я своєму золотогривому коневі в одно ухо влізу, а в друге вилізу та й стану таким молодцем, що ні в казці сказать, ні пером описать (С. Васильченко);
– Гарно, синку, гарно, – шепоче Маруся і витирає сльозу розчулення. – Так і буде. .. Мій лебедю рідний! (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)