легкодух
ЛЕГКОДУ́Х, а, ч.
1. Позбавлена сили волі, нерішуча, безсила людина.
З ним всякий битися боявся, Собою страху він задав. “Так ви, бачу, всі легкодухи, Передо мною так, як мухи, І пудофети наголо” (І. Котляревський);
// Легковажна, несерйозна людина.
Тих молодих легкодухів я... не люблю: в їх в голові тільки бали, панни, танці та усяка нісенітниця (І. Нечуй-Левицький);
Не мала [панночка] ніякісінького розуміння про Божий світ і про клопоти життя .. – Хотів я допомогти їм, – думав собі Іван. – Але коли се такі легкодухи, то нехай самі собі радять, як зуміють (І. Франко);
– Здорова будь! – тихо прошепоче легкодух і жартун. – Як ся маєш? Все стоїш на однім місці та журишся. Кинь журбу – нінащо вона не потрібна. Будь, як я (Г. Хоткевич).
2. Боязка людина.
Але щоб потурати отаким легкодухам та боягузам, за це вже хай вибачають! (А. Головко);
Не як про римлянина Муція Сцеволу, а як про легкодуха чи навіть симулянта подумають про нього (О. Гончар);
Зійти в дистанції, відмовившись од головного призу – влади, може хіба що, м'яко кажучи, легкодух (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)