легіон
ЛЕГІО́Н, у, ч.
1. У стародавньому Римі – вища бойова одиниця.
Во время Ірода царя, Кругом Сіона й на Сіоні Романські п'яні легіони Паскудились (Т. Шевченко);
– Риме і ти, Октавіане Августе! Вщент розлетяться твої легіони, пісня її все переживе! (О. Гончар);
Барон, жупан лужицький Сватоплук, відійшов із своїм полком на Захід, де сподівався зустрітись із римськими легіонами (І. Білик);
Римське військо складалося з легіонів. У кожному легіоні було 4500 воїнів. Головну масу його становила важкоозброєна піхота (з навч. літ.).
2. Назва особливих військових частин.
Немає брата, ні сестри, Щоб незаплакані ходили, Не катувалися в тюрмі. Або в далекій стороні, В британських, гальських легіонах Не муштрувались! (Т. Шевченко);
Ще хлопчиком був він свідком приходу наполеонівських військ разом з польськими легіонами (М. Рильський);
Я був готовий до зустрічі навіть з легіоном Агнців – а також із тими, хто за ними стояв (О. Авраменко, В. Авраменко);
* Образно. Потрібно було одрізати тіні, адже тіні під час втечі множать цілий легіон чорних жахів! (Г. Колісник).
3. перен. Надзвичайно велика кількість; багато.
Який легіон демонів упертості сидить в сій дівчині! (Леся Українка);
Вірші, вірші й легіони початківців-поетів! (Б. Антоненко-Давидович);
Він напружував зір, вдивляючись у морок, у легіони дерев, що обступили його з усіх боків (І. Багряний);
Таня теж не вистояла перед легіонами залицяльників (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)