легіслатура
ЛЕГІСЛАТУ́РА, и, ж.
1. Повноваження, а також період діяльності виборного представницького органу.
Парламент, його окреме скликання й законодавчу владу загалом у юридичній теорії іноді характеризують як легіслатуру (із журн.);
Під гаслом гармонізації придністровського і російського законодавства в проекті конституції зникло обмеження двох послідовних легіслатур для глави держави (з газ.).
2. Назва законодавчих органів у деяких країнах.
Заради послаблення “урядової тиранії” передбачалось, згідно з ідеями Джона Локка про верховенство законів, посилити законодавчу владу – легіслатури штатів (з наук. літ.);
У роботі Думки про уряд (1776 р.) Адамс захищав достоїнства двопалатної легіслатури (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)