лежбище

ЛЕ́ЖБИЩЕ, а, ч.

Місце, де лежать стадами тварини.

Лось зрушив із лежбища, а потім і побіг (Є. Гуцало);

Острови славляться також своїми лежбищами морських котиків і сивучів, як, наприклад, у бухті Піщаній (із журн.);

Вони вивчали нетипові лежбища на островах Прибилова (з газ.);

// Те саме, що лего́вище.

Стогнучи, схлипуючи, важко дихаючи, лицедій підвівся з лежбища (Ю. Логвин);

– Мене оголосили, Голубе. Виглядає, знають, де моє лежбище. Валити звідси треба (А. Кокотюха);

Зачумлений від думок і сумнівів, кинув тіло на ялинове лежбище і замкнув очі (М. Дочинець).

Словник української мови (СУМ-20)