лексикографія
ЛЕКСИКОГРА́ФІЯ, ї, ж.
1. Розділ мовознавства, який розробляє теоретичні принципи укладання словників.
Українська лексикографія має свою давню і повчальну історію (М. Рильський);
В Інституті мовознавства виявляється яскрава лінгвістична обдарованість В. М. Русанівського, різнобічність його наукових інтересів і уподобань: від ортології до лексикографії, від історії мови до термінології, від граматики до загальних і конкретних питань славістики, від міжмовних контактів до філософських проблем мовознавства (з наук.-попул. літ.).
2. Збирання слів певної мови, укладання їх у систему й видання у вигляді словника: словникарство.
Копіювання російського наголосу було невиправданим, але, на жаль, практика слідування російській лексикографії в акцентуації іншомовних слів і субстантивних утворень від них триває й досі (з наук. літ.);
Початки української лексикографії сягають кінця 16 ст (із журн.).
3. Сукупність словників певної мови або галузі знань.
У праці Л. М. Полюги розглядаються українські історичні словники в контексті слов'янської лексикографії (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)