лик
ЛИК¹, у, ч.
1. заст. Обличчя, а також його зображення (звичайно на іконах).
Обіч громадяться, мчаться в безвихідь Тіні прадавніх століть. Ось вони – Герцоги, лорди, дільці, фабіанці, Ликів заверчений калейдоскоп (М. Бажан);
Засмажені, мужні обличчя [козаків], обернені до ликів святих [у церкві], визирають під променем ласкавого, тремтячого світу вже менше суворо (М. Старицький);
У вівтарі тьмяно виблискували на золотому тлі якісь-то старовинні мозаїчні лики роботи грецьких майстрів (З. Тулуб);
Ченці-малярі поділяли майбутніх іконописців на три групи, зокрема виділяючи тих, хто наводитиме лики, проставлятиме літери, золотитиме тло (з наук.-попул. літ.).
2. перен. Зовнішній вигляд, видима поверхня чого-небудь.
Осінь іще не показувала свого лику, але її дихання, суворе й холодне, уже почувалося в посвіжілому повітрі (С. Васильченко);
Співай [пісне] йому [народові], що мінить лик землі, Що справедливості несе закони (М. Рильський).
ЛИК², у, ч., церк.
Зібрання, сонм (ангелів, святих і т. ін.).
Останнім часом переговори про прилучення Софії Фальцфейн до лику святих дещо зайшли в тупик (О. Гончар).
ЛИК³, а, ч., діал.
Ковток (див. ковто́к¹ 1).
Пили пиво двома склянками. Кожний тягнув один лик, доливав склянку, щоби була повна, й подавав сусідові (Л. Мартович).
Словник української мови (СУМ-20)