лихоманити
ЛИХОМА́НИТИ, ить, недок., розм.
1. безос. Бути в стані гарячки (у 1 знач.).
Знову вдягнув кожуха. Зимно!.. Аж лихоманить... (Василь Шевчук);
– Якось прохолодно... Мене лихоманить... (О. Бердник);
Зараз він думав, що його лихоманить од застуди (Ю. Мушкетик);
– Три дні лежала. Думала – помру. Лихоманило, нудило, вивертало (Люко Дашвар);
// Про відчуття нервового дрожу внаслідок надмірного хвилювання, страху і т. ін.
Він ще довго не міг заспокоїтися, чуючи, як його дедалі сильніше лихоманить (Е. Андієвська);
I від страху, що приріжуть, його почало дрібно лихоманити (Ю. Логвин).
2. кого, що, перен. Приводити в збуджений стан; хвилювати.
Це так йому колись говорив Оникій Безбородько, якого аж лихоманила злоба до більшовиків (М. Стельмах);
// безос.
Адже всю осінь місто лихоманило, трясло (В. Малик);
За пороги втікали міщани, реєстрові козаки, всі ті, хто донедавна був бидлом і хлопом, ставали товаришами по зброї. Україна клекотіла, Україну лихоманило... (В. Чемерис).
3. що, перен. Порушувати нормальний ритм роботи, життя, існування (підприємства, установи, механізму і т. ін.).
Навіть сторож дід Павло – На електровозі!.. Лихоманить шахту “Біс” Штурмова гарячка! (С. Олійник);
// безос.
Тур відстрілювався, не знаючи, в який бік відстрілюватися. Автомат лихоманило в його руках (Б. Харчук);
Реформи буксують, енергетику лихоманить, віце-прем'єра от-от посадять (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)