личман
ЛИЧМА́Н, а́, ч.
1. заст. Металева прикраса, яку жінки носили на шиї.
Цур тобі, пек тобі, яка дженджуриста: я купив їй личман, ще хоче й намиста (з народної пісні);
– Біля дівочого броду Лаврін Гримич уже який день розкопує старосвітську могилу. А що ви думаєте? Знайшов таки у ній не тільки череп'я, а й золото і навіть личмани (М. Стельмах).
2. діал. Пастух овець.
Як череді без личмана, так козакам без гетьмана (Номис);
Змалечку біля овець. Ось уже років з двадцять, як личманом (Сл. Б. Грінченка);
– Не треба мені ні панства, ні багатства; будь хоч простий мужик-личман, я тебе усе рівно любитиму!.. (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)