лишко

ЛИ́ШКО, а, с.

Зменш.-пестл. до ли́хо¹ 1.

“Ой лишко! це ж я трохи зсунув машкару з лиця, забув, що дочка в хаті”, – подумав Навроцький і трошки кашлянув в долоню, затуливши нею рота (І. Нечуй-Левицький);

[Стеха:] Посипалося лишко на мене, бідну удову, як на ту чаєчку, що вивела діток на роздоріжжі!.. (М. Кропивницький);

– Ой, лишко!.. Я ж і забула за обід! – скрикнула мати і побігла до пекарні (Б. Грінченко);

– Лишко моє тяжке! – забідкалася знову Перонелла (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).

Значення в інших словниках

1. лишко — ли́шко іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. лишко — ЛИ́ШКО, а, с. Зменш.-пестл. до лихо¹ 1. [Стеха:] Посипалося лишко на мене, бідну удову, як на ту чаєчку, що вивела діток на роздоріжжі!.. (Кроп., І, 1958, 446); — Ой, лишко!.. Я ж і забула за обід! — скрикнула мати і побігла до пекарні (Гр., II, 1963, 57).  Словник української мови в 11 томах
3. лишко — Ли́шко, -ка с. ум. отъ лихо.  Словник української мови Грінченка