локон
ЛО́КОН, а, ч.
Кучеряве або завите пасмо волосся.
Чорні, густі коси вилися локонами по білих плечах (І. Нечуй-Левицький);
Княгиня скоса поглянула на себе в свічадо: зачіска їй сьогодні самій подобалась, локон укладено до локона, і обличчя після випитого кофею [випитої кави] стало білішим (Б. Левін);
Застигла [Дора] біля постелі – чорні кучері не дрібні, великі локони, шкіра надто бліда (Люко Дашвар);
Вона була моєю ровесницею. З-під накрохмаленого ковпачка у неї виглядали світлі локони (І. Роздобудько).
Словник української мови (СУМ-20)