лом
ЛОМ¹, а, ч.
Товстий загострений з одного кінця металевий стрижень, яким ламають, розбивають що-небудь тверде.
Дрімайло бубонить до мене іншим голосом: – Ламай ломом шухляду в комоді! Дивись, он стоїть скриня! (І. Нечуй-Левицький);
Робітники ломами й сокирами ламають стіну, вона незабаром падає (Леся Українка);
Забудовники ломами відколювали важкі брили м'якого, наче крейда, мергелю (М. Циба);
Дійшли [троє товаришів] до здорового мармурового надгробка, підважили залізними ломами важке віко й підперли, так щоб можна було чоловікові влізти (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).
ЛОМ², у, ч.
1. розм. Поламані або придатні лише для переробки предмети (переважно металеві).
Ми збирали вугiлля на шахтах i залiзо, мiдь i жерсть, чавун, але бiльше – крали його на заводi i металевий лом продавали нашому родичу Удовенковi (В. Сосюра);
З кінця 80-х, на початку 90-х років ХХ ст. підприємства буквально різали на металобрухт, бо було вигідніше продати лом чорного й кольорового металу, ніж вкладати кошти у виробництво (з газ.).
2. рідко. Сухе гілля, сучки дерев, що попа́дали на землю; сушняк, хмиз.
Ой піду я в ліс по дрова, Назбираю лому (з народної пісні);
Стежка тая, давно уже не топтана, заросла високим бур'яном і застелена була дрібним сухим ломом (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)