лужичани

ЛУЖИЧА́НИ, а́н, мн. (одн. лужича́нин, а, ч.; лужича́нка, и, ж.).

Західнослов'янська народність, яка живе у верхній і нижній Лужиці по верхній і середній течії р. Шпрее; лужицькі серби.

Заведена машина германізації познанських поляків, лужичан та литовців крутиться ще швидше (І. Нечуй-Левицький);

На початку періоду національного відродження у лужичан патріотично настроєна молодь у своєму щоденному мовленні вільно користувалася різними германізмами, навіть не помічаючи цього (В. Русанівський);

У слов'ян-католиків, які не створили власної державності, – у словенців, а також у верхніх і нижніх лужичан – писемні пам'ятки з'явилися набагато пізніше (лише в XVI ст., коли за вимогою Реформації почали перекладати й творити богослужбову літературу тільки національною мовою) (з наук. літ.);

Назва маленького сучасного західнослов'янського народу – лужичани – походить від територіальної назви Лужиця (з наук. літ.).

Значення в інших словниках

1. лужичани — -ан, мн. (одн. лужичанин, -а, ч.; лужичанка, -и, ж.). Західнослов'янська народність, яка живе у Верхній і Нижній Лужиці по верхній і середній течії р. Шпре; лужицькі серби.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. лужичани — Найменший слов'янський народ, який мешкає на сх. Німеччини, рештки полабських слов'ян; бл. 100 тис.; мова лужицька.  Універсальний словник-енциклопедія
3. лужичани — ЛУЖИЧА́НИ, а́н, мн. (одн. лужича́нин, а, ч.; лужича́нка, и, ж.). Західнослов’янська народність, яка живе у верхній і нижній Лужиці по верхній і середній течії р. Шпрее; лужицькі серби.  Словник української мови в 11 томах