Словник української мови у 20 томах

лускати

ЛУ́СКАТИ, аю, аєш, недок.

1. Розриватися, давати тріщини або лопатися (від натягання, розширення, тиснення тощо), видаючи різкі звуки.

Ракети лускали високо під хмарами, розсипаючися градом кривавих іскор (І. Франко);

Атомні полігони, ракети, станції почнуть лускати [під час ядерного конфлікту], мов мильні бульки в калюжі під час дощу (А. Михайленко);

// Вкриватися тріщинами; репатися.

Робить [Проць] всеньке життя коло своєї латки землі, аж йому долоні лускають (Ю. Яновський);

Йому вдавалося чути і кожен листок на кожному дереві, і як лускають бруньки, і дихає мох (Ю. Андрухович).

2. Утворювати сухі, різкі звуки, схожі на розриви або тріскання чого-небудь.

Гармати ревли за річкою, рушниці лускали, неначе сипали горохом (І. Нечуй-Левицький);

Лускав інколи грім і гоготав по дебрях і верхах (Л. Мартович);

Газдині лускали руками і розповідали, що патрулі забрали від хати їх газдів (Марко Черемшина);

Трах-тах-тах! – лускає грім, і лампа в їдальні дзвенить (В. Винниченко).

3. Те саме, що луза́ти 1.

Він там стоїть, горіхи луска (Панас Мирний);

Я вже смакував наперед, як прийде зима і ми будемо вечорами лускати смачне насіння (А. Дімаров);

Він лускав там [у Зарваній Індії] горіхи і продавав лушпайки вроздріб (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).

◇ (1) Лу́скати / лу́снути від (зі, зо) смі́ху – дуже сміятися, реготати.

Лускали [дівчата] зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем (О. Кобилянська);

– Мадам Трюше в Ментоні лусне од сміху, як прочитає про цей наш .. вчинок у газетах (І. Нечуй-Левицький);

Два пришелепкуватих ді-джеї навперебій розповідали старі анекдоти, мало не лускаючи від натренованого сміху (Ю. Іздрик);

Його Казимировича очі лукаво світяться, і ми з Тюлею мало не лускаємо зі сміху (А. Дністровий);

(2) Як (мов, ні́би і т. ін.) лу́скати (лу́щити) горі́хи, перев. з дієсл.:

а) легко, просто (виконувати що-небудь, досягати чогось).

Йому ж невдивовижу дівчат цілувати, мов горіхи лускати (Г. Квітка-Основ'яненко);

Вечори просиджує над замітками, які інші лускають, мов горіхи (В. Дрозд);

– Подумаєш, – запально відповідає Вітя, – ці задачки мені – що горіхи лущити (О. Іваненко);

б) робити, виконувати дуже легко, без напруження.

Вечори просиджує над замітками, які інші лускають, мов горіхи (В. Дрозд);

– Подумаєш, – запально відповідає Вітя, – ці задачки мені – що горіхи лущити (О. Іваненко).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. лускати — лу́скати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. лускати — Лускатися, лопати|ся|, тріскати|ся|, репати|ся|, лущати; (батогом) ляскати; (горіхи) лузати.  Словник синонімів Караванського
  3. лускати — див. ламати; ляпати  Словник синонімів Вусика
  4. лускати — -аю, -аєш, недок. 1》 неперех. Розриватися, давати тріщини або лопатися (від натягання, розширення, тиснення тощо), видаючи різкі звуки. || Вкриватися тріщинами; репатися. 2》 неперех. Утворювати сухі, різкі звуки, схожі на розриви або тріскання чого-небудь. 3》 перех. Те саме, що лузати 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. лускати — лу́скати / лу́снути від (зі) смі́ху. Дуже сміятися, реготати. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, .. вона соромилася до сліз (О. Кобилянська); Лускали (дівчата) зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем (О.  Фразеологічний словник української мови
  6. лускати — ЛО́ПАТИСЯ (втрачати цілісність), ЛО́ПАТИ, ТРІ́СКАТИ, ТРІ́СКАТИСЯ, РОЗТРІ́СКУВАТИСЯ, РОЗКО́ЛЮВАТИСЯ, ЛУ́СКАТИ, ЛУ́СКАТИСЯ, РОЗПАДА́ТИСЯ, РЕ́ПАТИСЯ розм., РЕ́ПАТИ розм., ЛУПА́ТИСЯ діал., ПУ́КАТИ діал. — Док.  Словник синонімів української мови
  7. лускати — ЛУ́СКАТИ, аю, аєш, недок. 1. неперех. Розриватися, давати тріщини або лопатися (від натягання, розширення, тиснення тощо), видаючи різкі звуки. Ракети лускали високо під хмарами, розсипаючися градом кривавих іскор (Фр.  Словник української мови в 11 томах
  8. лускати — Лускати, -каю, -єш сов. в. луснути, -ну, -неш, гл. 1) Трещать, треснуть. Шевська смола на дратві буде лускати. Н. Вол. у. 2) Только не сов. в. = лузати. Кабачки лускати. Узяв на шаг насіння і лускаючії пішов за своїм ділом. О. 1862. IX. 64.  Словник української мови Грінченка