луципер
ЛУЦИ́ПЕР, ЛЮЦИПЕ́Р, а, ч.
Те саме, що біс¹.
На дітей своїх не глянув Луципер проклятий! (Т. Шевченко);
- Разом вони робили, то хай би разом i вiдпочивали, — казав дядько i кляв тих луциперів, якi додумалися повтискати в залiзо смерть (М. Стельмах);
Ти любиш, люципере, все, що блищить, А ми тільки в істині бачимо щит (М. Руденко);
– Колись он які були козаки! Самому луциперу в очі плювали (О. Бердник);
* У порівн. Бач хрипить, як луципер (У. Самчук).
Словник української мови (СУМ-20)