луципер
ЛУЦИ́ПЕР, ЛЮЦИ́ПЕР, а, ч. Те саме, що біс¹.
[Романюк:] Не можу ж я тебе при всіх назвати київською відьмою з Лисої гори, чортом в спідниці, дочкою диявола, свахою самого люципера… (Корн., II, 1955, 269);
На дітей своїх не глянув Луципер проклятий! (Шевч., І, 1951., 366);
Хто перед лицем людства — наважиться боронити вас, люциперів фашистського пекла? (Смолич, Після війни, 1947, 33).
Словник української мови (СУМ-11)